суєта суєт

люди, може хто знає :)

Mon, 14 Jul 2008 12:09:37 GMT

в моїй голові крутиться багато запитань. до прикладу що буду вечеряти, і чому робочий день триває 9ть годин, чому мені не віддають мого робочого компютера, і цікаво, може то добре що його мені не віддають, чому всі в кімнаті лінуються ввімкнути кондиціонер і коли я нарешті піду в відпустку, тай цікаво чому надворі літо, а я живу не в норвегії.

бо воно то звичайно прийшлю трепітно відчувати як краплина поту скочується по ... і по грудях також :), але коли там цілий водоспад... - то вже перебір.
і тому, найбільше не можу зрозуміти що люди знаходять на морі і як вони там виживають, якщо я тут ледве встигаю дихати.

так може хто знає: нашо ви туди їздите, хіба там добре? :)...

хоспіталіті

Thu, 03 Jul 2008 06:11:43 GMT

інколи я просто дивуюся яким цей світ може бути різнобарвним і водночас скільки всього різного ти, себто я :), не встигаю в житті.

гостинність для мене, зрештою як і для будь-кого іншого значить мабуть таки багато, особливо це стосується людей, які люблять мандрувати. бо все ж таки завжди треба запитати в когось дороги, попросити поради чи навіть заночувати.
але особливо гостро чи то пак виразно я відчув її, коли ми мандрували Грузією і Вірменією. не хотілось би писати довгого посту про цю мандрівку, він і так вже є в неті, просто з приємністю згадується добризичливість вірмен і особливо грузинів, і особливо двох з них, в яких ми жили.
хоч вони мали різне соціальне і матеріальне становище: вірмен - який займався виробництвом і продажем різного "а-ля фолк" на місцевому ринку типу вернісаж у львові чи андріївського узвозу в києві, і грузин, який мав хорошу роботу, обїздив пів світу і взагалі був заможньою людиною.
але їх для нас поєднало одна річ: вони гостинно прийняли нас: один в себе вдома, віддавши нам найкращу кімнату, при тому що втрьох з братом і бабцею тулилися в іншій кімнаті, а інший винайняв нам готель в центрі Тбілісі.
і це без нічого взамін, просто тому що ми мандрівники, ми гості, і... можливо тому що ми з України :)

але це була тільки передмова.
історія була така :)

їх було двоє, які хотіли попасти на водоспад Шипіт (район Воловця в карпатах, межа львівської і закарпатської областей), бо там був фест вільних людей, ну то мабуть важко посянити, то такі люди які живуть в наметах, носять фєнєчкі, але мабуть найважливіше - це те, що вони не ставлять барєрів між людьми, бо без того ті фєнєчки і намети - це тільки попса.
отак двоє і приїхали до Львова, чуть не добу провівши в автобусі, який приїхав з Латвії. на що вони у Львові розраховували? - трудно сказати, але вони знайшли нас.
невимушена розмова, мандрівки містом і захід сонця на Високому Замку, посиденьки з пивом і потім біг на останню маршрутку, вареники і далі їхня дорога.

якось так защемило і знову захотілося в дорогу, просто так, вкинути наплічник і кудись помандрувати, відчуви той дивний страх перед тим, що тебе чекатиме попереду, але під силою цікавості не відступати.
дрімати на вокзалі, посміхатися з вікна потяга і вітатися з іншими мандруючими, ех... щось все більше і більше мішає цьому.

... вони були досить молоді, принаймі здавалися на добрих пять років молодшими за нас, але спілкувалися "на рівних", принаймі не так відчувався вік, як погане знання мови, і тільки після випитого вина якось та англійська мова пішла лекше :)

а насправді цікаве те хоспіталіті: ти зустрічаєш людей, показуєш їм місто, пригощаєш, потім відправляєш далі і знаєш що швидше всього ти вже їх ніколи не побачиш. це вносить, приносить в твоє життя щось нове, ти бачиш це, вчишся, і потім... потім ти сам їдеш кудись і віддаєш частинку себе комусь...

але найговніше що ти при тому все більше і більше усвідомлюєш, це те, що світ відкритий і не обмежений границями, тільки потрібно в це повірити!...

хм

Fri, 27 Jun 2008 07:06:47 GMT

...щось все більше і більше схиляюся до домуки, що хтось натиснув в моїй голові на гальма...

Румунія. останні приготування.

Mon, 19 May 2008 05:46:09 GMT

до четверга залишилося якихось три дні, а я неможу зрозуміти який в мене настрій, бо він якийсь двоякий: то страшно і я хвилююся за якісь прорахунки в організації, то мені за все байдуже. і найцікавіше те, що я відчуваю їх двох разом :)

це вже сьома така мандрівка, і звісно відчуття вже не ті, які були перед першою - звиклося: вже звично приходити, сідати в автобус, вітати всіх в автобусі і вмикати якийсь фільм.
все те саме, нічого нового, але... завжди несподівано виникає думка: а що, якщо щось піде не так? і тут в голові миттєво прокручується весь маршрут, ще і ще раз зясовуються складні моменти і після того відкридаєшся на стілець крісла і з посмішкою зринає думка: хех, не все ж так погано :)

попереду мандрівка і її не зіпсують ні ті хто їде, ні ті хто не їдуть. навіть ті в кого від час мандрівки державні іспити і які захочуть забрати документи в день виїзду.
попереду дорога - це відчуття десь бурлить всередині і скоро вирветься назовні :)

нове народження

Fri, 16 May 2008 05:52:23 GMT

нє, ну я не розумію навіщо створювати ці всі щоденники, писати, коментувати, перечитувати і витрачати на це свій дорогоцінний час.
не краще зустрітися і піти на пиво, сісти десь на травчичці на Викому Замку і споглядати пліч об пліч старе місто і бурхливо-затишне життя?...

я б мабуть так і зробив, та ба - начальник не відпускає :)

а насправді ці всі віртуальні світи... в кожному з них можна перевтілюватися стаючи новим і невпізнаним, чи це добре? незнаю. мабуть хтось від такого вилікується. а хтось і захворіє.
цікаво ким тут стану я?...